“Тут живуть історії про мольфарів”: репортаж з музею Петра Шекерика-Доникового

У 2019 році родичка письменника, етнографа Петра Шекерика-Дониківа створила на його честь музей. За популяризацію Гуцульщини, проукраїнську позицію у 40-х роках радянська влада заслала письменника у Сибір, де він і загинув.

Усе пов’язане з ним енкаведисти намагалися знищити, зокрема й книгу “Дідо Иванчік”, пише Ратуша з посиланням на Суспільне.

Музей Петра Шекерика-Доникового облаштували у хаті, де він колись жив. Дім його родичка, Надія Маківничук, отримала як придане від бабусі.

Шекерик-Доників є рідним вуйком моєї бабусі Катерини Шекерячки. Ця хата, ця земля прийшла нам у спадщину, — розповідає Надія Маківничук. — Я, коли була мала, то бачила фотографію Петра Шекерика-Дониківа у діда під образами. Але про нього не можна було говорити. Дідо казав, що то був дуже великий чоловік, зараз таких людей нема, — пригадує Надія Маківничук.

ДО ТЕМИ: У криївку через криницю: житель Верховини створив у своєму домі музей УПА. ФОТО/ВІДЕО

Письменник народився у 1889 році на Верховинщині. Тоді люди не вміли писати й читати, каже Надія Маківничук. Дітей народжували, щоб було кому працювати.

У той час сюди в гори заслали Луку Гарматія за проукраїнську позицію, бо вважали, що більшого покарання для людини нема, ніж жити в таких ґлемеях. Він організував тут школу, взяв до себе Петра Шекерика-Дониківа і привив йому любов до етнографічної діяльності, — каже Надія Маківничук.

Петро Шекерик-Доників був громадським діячем, відкривав хати-читальні. Разом із Хоткевичем створив Гуцульський театр у селі Красноїлля та грав у виставах. У гуцульському вбранні ходив і на засідання сейму.

Він був послом до польського сейму, війтом на Гуцульщині. Вони спільно з товариством “Приятелів Гуцульщини” побудували у нас рільничу школу, музей. У той час Петро Шекерик-Доників казав, що хоче зберегти усе гуцульське, — розповідає Надія Маківничук.

За проукраїнську позицію письменника заслали у Сибір. Що з ним сталося на засланні — невідомо, однак додому Петро Шекерик-Доників уже не повернувся. Все пов’язане з ним енкаведисти намагалися знищити. Його дружині вдалося сховати у бідоні книгу “Дідо Иванчік”. Це — роман про життя гуцулів у ХІХ-ХХ столітті, їхні звичаї та вірування.

Писав він здебільшого про свого діда і про бабу, і казав, що коли вони ходили поміж людей, то були дуже великі ґазди. А коли сходилися поміж собою у хаті, то завжди сварилися. Між ними не було такої любові, яка б мала бути між вінчаними людьми. А дідо Иванчік був мольфарем. Він був дуже великий ґазда, — каже Надія Маківничук.

Книга написана гуцульським діалектом. Надія зізнається, читаючи, побачила, що деякі слова уже не використовуються або їй незнайомі.

Гуцульський діалект, єк ти сказав, так він і написаний. Мені трохи нагадує німецьку мову. У цьому романі Шекерик пише взагалі про життя. І знаєте, такі історії про людей приваблюють, їм це цікаво чути. Наприклад, як на Гуцульщині у чоловіка могла бути жінка і любаска, — каже Надія Маківничук. — І насправді, як виходили з таких ситуацій наші діди, прадіди, і чи дійсно в нас це було”.

У музеї є старі фотографії, архівні документи, листи Петра Шекерика-Дониківа. Також стоїть парта, за якою він навчався.

Повністю розмову з Надією Маківничук слухайте у дев’ятому епізоді “Там народився дідо Иванчік”.

Не пропустіть нічого! Слідкуйте за нами у Фейсбук, Телеграм та Інстаграм