Снаряди над головою і секунди на порятунок. Історія евакуації пораненого на фронті від командира взводу Назарія Кішака. ФОТО

Ранок 1 липня 2022 року для командира відокремленого кулеметного взводу 72 окремої механізованої бригади Назарія Кішака з Івано-Франківська розпочався з тривожного голосу побратима. По рації він сказав, що поранили кулеметника взводу Макара — потрібна евакуація. Медики батальйону зайняті іншими “трьохсотими”, тому Назарій разом з головним сержантом взводу Юрієм Ватаманюком (Отаманом) та іншим кулеметником Віктором (Ріо) вирішили рятувати Макара самотужки.

Розбитими авто розбитими дорогами, пішки, бігом, під безперестанними обстрілами, з ненавистю до російських окупантів, але з молитвою і вірою, що все вдасться, бійці долали шлях, щоб допомогти пораненому бойовому товаришеві.

Історією цієї евакуації та тим, що додавало сил під час неї, Назарій Кішак поділився на своїй Facebook-сторінці, пише Ратуша.

“120 калібр міномета пролітає над головою. Я розумію, що у нас — секунди на рахунку, щоб взяти пораненого і побігти”

“Черговий кричить, щоб я підбіг до рації.

— Шериф Хорду, зв‘язок.

 На зв‘язку.

— У нас — “300”, твій кулеметник Макар. Осколочне в руку, контузія, стан — середньо-стабільний.

— Плюс, чекайте евакуації”.

До позиції, де перебував Макар, Назарій Кішак із побратимами вирушили на “добряче обстріляному” Hyundai Tucson.

“Добравшись до точки евакуації, побачили воду, взяли по два блоки в руки і побігли. До позиції — 1,5 км, але темпу скидати не можна, бо минуло 40 хв від повідомлення про осколочне в руку. Всередині — сльози і злість. Хочеться вбити всіх кац*пів і видихнути. Це бажання втілюємо щодня власними руками”, — пише Назарій Кішак.

Позиції були розбиті. Воїни окопувалися хто де, аби “тільки тримати свій напрямок”, продовжує командир.

“Раптом — свист. 120 калібр міномета пролітає над головою. Я розумію, що у нас — секунди на рахунку, щоб взяти пораненого і побігти.

— Макаре, своїми ногами зможеш?

— Шериф, зможу…”

Руку Макарові перебинтували ще до приїзду евакуаційної групи.

“Відразу після діалогу я дав команду: “Рух-рух”. І вона була недовгою… Ми пробігли близько 800 м, після яких Макар падає. Він дуже блідий та безсилий, голосно дихає. Ми підняли його, дали води і — “рух-рух” дальше! Ріо прикриває задню дорогу. Ми перебігаємо колію. Нам залишилося всього ще 200 м до машини. Як дорогою на виїзд — один “прильот”, другий, третій, четвертий, п‘ятий і понеслося… Працював “Град”. Та команда та сама: “Рух-рух”, — переповідає Назарій Кішак.

Коли бійці з пораненим Макаром дісталися до автомобіля, подумали, що “можна видихати”. Утім, виявилося, що з машини витікає олива — дорогою до позиції пошкодили піддон.

“Безжальна війна вносить свої корективи і дає тобі завдання, які потрібно виконати, і все”

“Я сідаю з правого боку від керма, Ріо і Макар — позаду. Ріо постійно говорить з Макаром, щоб контролювати його стан. Рука не кровить (добре забинтували), плюс турнікет, але вона вже синя. Час іде, ми летимо по розбитих дорогах”, — розказує Назарій Кішак.

Після того, як військові виїхали на пряму до головної, автомобіль заглох.

“Шок, паніка, страх за життя побратима. Безжальна війна вносить свої корективи і дає тобі завдання, які потрібно виконати і все. Намагаємося завести двигун — безрезультатно. Знов пролунав “вихід”. Команда: “В окоп, швидко!” Переліт. Слава Богу! Я десь всерединці сам до себе говорю: “Боже милосердний, збережи раба божого Андрія та нас”. Заплющую очі. Глибокий видих. Знову лунає “вихід” і знову переліт”, — розповідає командир.

Опісля Назарій ухвалює рішення відходити вниз до посадки. Через 400 м знову чутно постріл 120 калібру.

“Божевілля. Тут Ріо пропонує: “Шерифе, я пішки назад, візьму іншу машину і сюди”. Порадилися, погодилися. Я викликаю по рації своїх. Але і тут Бог дає нове випробування — рація розрядилася і не добиває, а за 10 секунд чути звук. Вона вимкнена. Ми лежимо в окопі біля дерева, дивимось на поле з пшеницею, думаємо. А думки до голови не лізуть. Ріо каже: “Я пішов”, на що я відповів: “З Богом! І Швидко, бо часу немає”. Ріо побіг…”, — переповідає Назарій Кішак.

Бійці чекали у посадці:

“Думки змішалися. Я прошу Бога, щоб він дав сил побратиму, допоміг йому повернутися і вийти звідси, зберігши життя. Знову “вихід” міномета і переліт у поле за машину на 50 м. Ми — в укритті, і це тішить. Ми залишаємо машину, бк, рпс, і рюкзак Макара. Швидким темпом біжимо вниз до посадки, бо прильот за прильотом, але біжимо, треба, мусимо. Тоді я подумав: “Така наша доля: бігти і молитися Богу”.

Мінометами почали обстрілювати перехрестя. Тоді бійці залягли біля двох кущів за стовпом.

“Снаряди рівняють перехрестя із землею. Я рахую хвилини, щоб Ріо повернувся, бо Макара вони не дотягнуть. До точки евакуації — приблизно 5-6 км, а зв’язку немає. Ми лягли і жартуємо. Я ділюся шоколадкою, яку напередодні взводу передали франківські волонтери. Ділимо на трьох і дивимося на коробки від сухпаїв РФ, що розкидані під кущем, де ми чекали”, — пригадує Назарій Кішак.

“Ми сидимо, куримо, дивимося на авто, і я розумію, що наш Т5 — практично металобрухт”
За 20 хв бійці почули рвучкий звук автомобіля — це був кулеметник Ріо на Volkswagen T5.

“Я вибігаю з кущів. Ріо, не втрачаючи позитиву, питає: “Скучили?” Ми застрибнули у машину і на повній швидкості вирушили у бік евакуації. Там у черзі — багато “трьохсотих”, але ми, не чекаючи, пролітаємо її і прямуємо, направляючись до першої медичної частини. Приїхали. Макара — на перев’язку, ми сидимо, куримо, дивимося на авто, і я розумію, що наш Т5 — практично металобрухт”, — розповідає командир.

Евакуація тривала приблизно три години. Усі, як пише Назарій Кішак, мокрі, змучені, але щасливі:

“Доставили і це — найголовніше. Макар скоро повернеться у стрій і знову буде мочити каца*ів. А ця історія ще раз доводить, що українців не перемогти”.

Не пропустіть нічого! Слідкуйте за нами у Фейсбук, Телеграм та Інстаграм