Історія вишиванки загиблого бійця з Франківщини Мирослава Васильчука

Вишиванка Мирослава Васильчука з Косова двічі поверталася додому. Вперше — у 2014 році, коли він хотів віддати її бійцям батальйону “Луганськ-1” на передову. Другого разу — у 2022 році, після загибелі Мирослава у бою за Україну. Тепер вже сорочку повернула людина, яка придбала її на благодійному аукціоні у США за 1 000 доларів.

Журналісти Суспільного поспілкувалися із сім’єю та найближчими друзями Мирослава Васильчука, щоб розповісти про бойовий шлях бійця та історію його родинного оберега, пише Ратуша.

“Він сказав, що має захищати свою землю”

Останні 20 років Мирослав Васильчук разом із дружиною Марічкою жили здебільшого у Барселоні. Там народилася і їхня дочка Діана. Зараз дівчині 15.

Коли 24 лютого 2022 року росіяни вторглися в Україну, Мирослав відразу поїхав воювати.

“Він був справжній, справедливий і настільки любив свою землю, що в перший же день, коли почалася війна, вирішив для себе остаточно, що їде в Україну. Він сказав, що має захищати її. Ми його не могли зупинити”, — пригадує дружина воїна Марія.

Мирослав вирушив на фронт у складі 109 батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади. Його побратим Назар Александрук, який служив у 108 батальйоні, каже, що Мирослав був надійним другом і талановитим бійцем.

“Це — справжній патріот, який не шукав собі відмовок. Обійняв дружину, дочку і поїхав захищати країну”, — говорить Назар Александрук.

Вишиванка для бійців на передову. Перше повернення сорочки

Сорочку Мирославові вишила Марія до їхнього весілля у стилі, традиційному для рідного села жінки, — Соколівки: темно-бордовими нитками із парчею.

“У вишиванці ми вінчалися в церкві. То був наш такий сімейний оберіг. Він дуже її цінував, любив і часто вдягав на великі свята. Я дуже хотіла, щоб та вишиванка зробила приємне для когось — врятувала чи чимось допомогла”, — розповідає Марія.

Зараз вишиванку Мирослава зберігає волонтерка з Косова Уляна Костинюк, яка разом з іншими волонтерами допомагає переселенцям і військовим у штабі, що облаштували в місцевому будинку культури.

“Коли розпочалася війна на Сході, Мирослав допомагав нам волонтерити. І, пригадую, у червні 2014 до нас звернувся командир батальйону “Луганськ-1″ і сказав, що хлопці хочуть іти в бій у вишитих сорочках. Ну і ми кинули клич серед наших волонтерів, серед самооборони. І відгукнувся Мирось”, — пригадує Уляна Костинюк.

Тоді Мирослав приніс сорочку, яку вишила йому Марічка.

“Мій чоловік із товаришем прибігли додому, знайшли в шафі все, що було. Повитягували свої вишиванки, віднесли до Уляни, і кажуть: “Беріть, що треба. Нам нічого не шкода!” А Уляна каже: “Та ні, то треба було просто вишиванку-футболку чи з якимось тризубом, щось таке простіше. Бо ця вишиванка має вартість, вона для вас дорога”, — переповідає дружина бійця Марія.

Волонтерка Уляна Костинюк тоді віддала Мирославові вишиванку.

“І я розумію, що повідомлення, яке я написала, вже ніхто не читав”

Мирослав Васильчук загинув 25 березня 2022 року у селі Кухарі Київської області під час авіаудару.

“Я спілкувався з ним напередодні смерті. Він був дуже піднесений. Ми говорили десь три хвилини, але дуже багато — про життя, про сім’ю, бо перед тим якийсь час не спілкувалися”, — розповідає побратим бійця Назар Александрук.

Дружина Мирослава Марія пригадує ранок, коли востаннє написала чоловікові повідомлення.

“Відповіді не отримала і подумала: “Напевно, зв’язок поганий”. Бо два дні перед тим він мені писав: “Не хвилюйтеся, якщо буде поганий зв’язок”, — розповідає Марія.

Донька Діана також писала татові того ранку. Питала, чи снідав, як справи й чи все нормально загалом.

“Коли я прийшла зі школи, мама зі сльозами на очах сказала мені, що тато загинув. І я розумію, що повідомлення, яке я написала, вже ніхто не читав”, — згадує Діана.

Першим про смерть чоловіка дружині сказав двоюрідний брат Мирослава.

“Це — розпач, крик, сльози. І тобі ніби кажуть, а твоє серце не сприймає. Це було дуже страшно. Я вимкнула телефон, думаю: “То — неправда, треба ще в когось питатися”, — розповідає Марія Васильчук.

Зараз, каже жінка, у неї є відчуття, що Мирослав досі поруч.

“Хоч уже минуло стільки часу, інколи здається, що він ще звідкись має повернутися. Якось на хвилину ти відволікаєшся і думаєш: “От має”. Ми пишаємося ним, ми гордимося, що в нас такий тато — справжній герой. І він у нас найкращий”, — говорить Марія.

Волонтерка Уляна Костинюк також пригадує, яким був Мирослав.

“Це — людина-скеля, людина, яка ніколи не запитала б тебе нічого зайвого. Він завжди казав: “Все ок” — така його контрольна фраза. Він був надійною людиною, до якої можна було звернутися, і він ніколи б тобі не відмовив”, — каже волонтерка.

Аукціон, 1 000 доларів і друге повернення сорочки

Після загибелі Мирослава дружина віддала сорочку Уляні Костинюк як лот для благодійного аукціону. Його у США проводить волонтерка Христина Ігнасів. Спочатку у Косові збирають вироби місцевих майстрів і відправляють за океан, за отримані гроші купують бійцям військову амуніцію чи медикаменти.

“Той аукціон тривав три дні. За сорочку поставили ставку 1 000 доларів. І її купили за цю ціну. Ми дали десять пробних лотів, і я побачила, що всі вони продані. Але дівчинка з Америки, яка організовувала аукціон, написала мені, що забирає дев’ять лотів, а лот із вишиванкою повертає. Я питаю: “Чому? Це — найдорожчий лот”. А вона сказала, що людина придбала цю вишиванку, але сказала повернути дружині. Тільки гроші перерахувала їй на рахунок”, — розповідає Уляна Костинюк.

Сорочку Мирослава планують передати у Музей війни. Його хочуть створити у Косові після перемоги.

“Дуже хочеться, щоб ми жили в Україні в спокої та мирі”

“Я інколи сама собі кажу: “Мені вже в цьому житті нічого не страшно. Зовсім. Найгірше, що могло статися у мене, сталося. Єдине, дуже хочеться, щоб Україна перемогла, і щоб ми жили там усі разом у спокої та мирі”, — ділиться Марія Васильчук.

Зараз у Барселоні жінка з дочкою беруть участь у маніфестаціях на підтримку України. Марія каже, що вони обов’язково повернуться у рідний Косів.

Не пропустіть нічого! Слідкуйте за нами у Фейсбук, Телеграм та Інстаграм