Історія студентки з Харкова, яка понад тиждень прожила в укритті гуртожитку. ФОТО/ВІДЕО

18-річна харків’янка Катерина Степанишена після повномасштабного вторгнення РФ в Україну понад тиждень не виходила на вулицю. Через обстріли у місті переховувалася у бомбосховищі гуртожитку. З кожним днем ситуація у Харкові гіршала, вибухи частішали. Тому дівчина разом з друзями наважилася евакуюватися до безпечного Івано-Франківська.

Про перші обстріли Харкова, вибиті вибухами вікна, життя в укритті й переїзд на Прикарпаття дівчина розповіла кореспондентці Суспільного, пише Ратуша.

“Вперше постріли почула о 7:00 і думаю: “Так, почалося”

Зранку 24 лютого Катя збиралася на роботу і не підозрювала, що за лічені години її життя назавжди зміниться. У те, що почалася повномасштабна війна та російські війська обстрілюють Харківщину, вдосвіта дівчині розповів батько, а згодом — і друзі. В усе це дівчина не вірила до останнього. Та коли неподалік від гуртожитку пролунав вибух, зрозуміла, що стало дійсно небезпечно.

“Тато жив у Харкові на Салтівці. Звідти почалися обстріли. А мати з бабусею — з Куп’янського району. Мені всі почали телефонувати приблизно о 5:50 і казали збиратися. Я це серйозно не сприйняла, думала: далі вдягатимуся на роботу. Так і не пішла… Вперше постріли почула о 7:00 і зрозуміла: “Так, почалося”, — пригадує Катерина.

Понад тиждень у бомбосховищі

Дівчина зібрала речі та спустилася у бомбосховище. Катя разом з друзями мешкали там більше як тиждень. Через страх загинути вона зовсім не виходила на вулицю. Залишатися в укритті, пригадує Катя, було страшно, адже навіть там вона чула звуки вибухів та обстрілів міста.

“Ми чули “гради”. Вже обстрілювали станції Олексіївка та Перемоги, а я жила майже в центрі. Я боялася цих пострілів. Пам’ятаю, як від нас жінка вийшла в магазин і туди влучив снаряд. Їй відірвало ноги, і вона померла. 1 березня, коли ми сиділи на вахті, після затишшя дівчинка раптом почула свист і каже: “Лягай!” Ти лягаєш, і вилітають всі вікна. Я не можу передати ті відчуття, коли думаєш, що все це зараз обвалиться на тебе, влучить у вікно і тебе не стане”, — ділиться Катерина.

“Ми боялися кожного шереху, кожного звуку”

3 березня, розповідає дівчина, студентів попросили евакуюватися з бомбосховища гуртожитку через загрозу ракетного обстрілу. Виходити на вулицю Катя боялася, проте зрозуміла, що вибору у неї немає. Того дня їй разом із друзями вдалося добратися до вокзалу, за дві години сісти на потяг до Львова і згодом переїхати до знайомих в Івано-Франківськ.

“1, 2, 3 березня почалися сильні авіаобстріли центру, а я жила поруч. І ми те все чули. І потім було страшно, особливо після 1 березня, коли вікна повилітали. Ми боялися кожного шереху, кожного звуку. Я до рідних не могла поїхати, тому що під Харковом, у Чугуївському районі, — обстріли, до того ж там підірвали мости. Я збираю речі й думаю: “Всі їдуть і я їду, а що робити? Тут загину чи дорогою у потязі — не знаю”, — пригадує Катерина Степанишена.

Нове життя у Франківську і туга за рідним містом

В Івано-Франківську упродовж місяця дівчина намагається жити звичним життям. Вона ознайомлюється з містом, знаходить друзів і дистанційно продовжує навчатися.

Дівчина розповідає, що дуже сумує за сім’єю та рідним містом. Однак вона продовжує вірити, що зовсім скоро зможе повернутися додому та обійняти своїх батьків і друзів.

Не пропустіть нічого! Слідкуйте за нами у Фейсбук, Телеграм та Інстаграм