Для Олега Куриліва війна розпочалася 8 березня 2014 року. Його з побратимами підняли по тривозі їхати на Схід України. Там чоловік служив у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді.
Чоловік розповів про захист Луганського аеропорту та теперішнє життя, пише Ратуша з посиланням на Суспільне.
Олег Курилів навчався на туризмі, згодом пішов служити в армію, а звідти — в зону АТО.
Хлопець пригадує бойові дії, з них найбільш “гарячими” називає бої під час захисту Луганського аеропорту. Тоді на 3-4 бійців ділили один сухий пайок на добу, їх постійно обстрілювали, не було зв’язку із близькими.
“Напруга дуже сильна, тому що кожного дня якісь поранення. І в людей нерви здавали, і вічно десь паніка розповсюджувалася. Але от, наприклад, я ось звідси, з Коломиї, і це якраз тримало, що треба стояти. Якщо ми здамося, тоді це все буде тут, і постраждає дуже багато людей”, — каже Олег Курилів.
На війні боєць керував бронетранспортером. Зі солдата дослужився до молодшого сержанта, згодом став командиром відділення, завершив службу на посаді заступника командира взводу.
Звичні речі на війні стають випробуванням, каже Олег, навіть — похід у душ. Наприклад, у Пісках наприкінці лютого хлопець вирішив сходити у саморобний душ.
“Лише намилився. Якраз там, за стіною, як прилетіло, що аж все посипалося. І я такий голий, те, що встигнув вхопити – рушник, біжу через усю позицію, залітаю в капонір. Ну я десь так півтори години сидів так, рушником накритий. Там було десь -15°C, -17°C”, — розповідає Олег Курилів.
Зараз Олег живе у Коломиї, працює інструктором з гірської підготовки у 10 гірсько-штурмовій бригаді. Навчає молодих тактики та виживання у горах, скелелазіння.
“Після всього цього розумієш цінність самого життя, яке воно є. І тут тебе ангел-охоронець зберіг, і ти бачиш по товаришах, які загинули, розумієш саму цінність свого життя. Його не варто проживати даремно, марно. Треба щось робити, щоб залишити слід, і люди брали приклад або згадували хорошим словом, рівнялися на тебе”, — каже Олег Курилів.
Чоловік розповідає, що у військовій частині постійно вшановують захисників-побратимів, які загинули у російсько-українській війні. Бійці прислоняють коліно перед Стіною пам’яті та монументом “У кожного покоління своя війна”, а за загиблими лунає дзвін.
“Своїх побратимів, захисників України — ми їх вшановуємо, і вони мені особисто нагадують, для чого я стою, що я і за них тепер стою, за їхні сім’ї, не тільки за свою”, — розповів Олег Курилів.