“На парах реально цікаво, я цього не очікувала”: франківські першокурсники про навчання в університеті. ФОТО

Вступити до університету і нарешті стати дорослим – мрія кожного школяра! Більше ніяких уроків, «домашки» і зауважень від вчителів. Втім, кажуть, університетська реальність трохи інша. На заміну 45-хвилинним урокам приходять довгі пари, а замість класного керівника тепер куратор.

Кореспондентка Ратуші поспілкувалась з франківськими студентками-першокурсниками та дізналась їхні враження від університету, перші пари та знайомство з викладачами. А головне – де ж все-таки краще: у школі чи в університеті?

Марта, студентка 1-го курсу Івано-Франківського
медичного фахового коледжу

На який факультет ти вступила і чому обрала саме таку професію?

“Я вступила на факультет ортопедичної стоматології. Взагалі у мене тато стоматолог і, якщо чесно, мене батьки відмовляли вступати на цю спеціальність. Але я сама захотіла, бо ще з сьомого класу зацікавилась зубками і тим, як їх роблять, тому наполягла на своєму і тепер тут навчаюсь”.

Як минули перші дні в університеті? Все було так, як ти собі уявляла?

“Перші дні були трохи важкі, адже ти звикаєш до нового життя, ритму. В загальному можу сказати, що це було моє найкраще рішення в житті і все склалось навіть краще, ніж я собі уявляла”.

Ваша група вже познайомилась з куратором? Чим він, на твою думку, відрізняється від класного керівника в школі?

“Особисто для мене, куратори кращі, оскільки вони лише надають тобі інформацію про пари/предмети/викладачів та інші організаційні питання. Куратор не чіпляється до тебе, як це було в школі з класним керівником: якщо ти зробив щось не те, то починалось “а я мамі подзвоню”, або коли побачили, що ти десь гуляєш, то “а чому ти мій предмет не вчила, а гуляла десь?! Українська література – це ж так важливо!”. Я, наприклад, жила в маленькому місті і ці вічні погрози мене дуже дратували, бо чому не можна на пряму з учнем поговорити?

Також для мене великий плюс моєї кураторки – турбота. Вона справді, наче друга мама для нас, старається допомогти, дуже задоволена поки нею”.

Як склалися відносини з одногрупниками та іншими викладачами?

“Чесно, зараз все так, як я собі і думала. Всі різні, є хороші, є трішки специфічні, яких я не розумію. Але стараюсь зі всіма підтримувати хороші стосунки, не люблю конфліктів.

Викладачі моментами відриваються на тобі, проте є і дуже хороші (і їх, на щастя, більше). Я навчилась на таких просто не зважати. У нас на кафедрі дуже добрі викладачі, які завжди йдуть на зустріч, якщо бачать, що студент старається”.

Що на тебе справило найбільше враження в університеті?

“Мабуть, найбільше мене вразила я сама (ред. – сміється). Дивно звучить, але під час навчання я для себе відкрилась по новому, зрозуміла, що можу більше, що я маю хороший потенціал, який варто задіяти і розвивати. В моїй школі не було можливості себе проявити і побачити свої можливості, а тут мені це вдалося, я справді відчула, що вчуся та отримую задоволення і хочу та маю куди рости”.

Основна відмінність університету від школи?

“Залежиш лише від себе, твоя робота – твій результат. В школі багато за що домовлялись, в університеті за всі модулі і пари ти ніяк не заплатиш і не домовишся”.

То де все-таки краще: в школі чи в університеті?

“Однозначно в університеті. Тому що ти за себе відповідаєш, починається самостійне життя, нові знайомства, які для мене виявились класними. Багато є складного, але це дуже класний перехідний етап в житті! Я почала бути більш організованою, все продумую, взялась за харчування, навчилась розраховувати бюджет та економити, стала відповідальнішою в загальному і трішки дорослішою”.

ФОТО: ілюстративне

Соня, студентка 1-го курсу Прикарпатського
національного університету імені Василя Стефаника

На який факультет ти вступила і чому обрала саме таку професію?

“Я вступила на факультет журналістики. Від шостого класу мріяла саме про цю професію, але чим старшою ставала, тим менше хотілося бачити себе в цій професії. В останній момент вагалася вступати на журналістику чи на соціальну безпеку, але все ж журналістика мені ближче до душі”.

Як минули перші дні в університеті? Все було так, як ти собі уявляла?

“Все зовсім по-іншому. В моїй уяві все було таким динамічним і цікавим, а по факту – це лекції, сенс яких я навіть не розумію. Мені потрібно дочекатися практики, тоді все точно буде так, як я уявляла”.

Що виявилось наважчим у перші дні навчання?

“Важко лише “влитися” в цей процес. Після школи все здається якимсь страшним сном. А ще важко встигати записувати все, що диктують викладачі”.

Ваша група вже познайомилась з куратором? Чим він, на твою думку, відрізняється від класного керівника в школі?

“Так, ми вже познайомились. Різниця, мені здається, в тому, що класний керівник виховував нас, як особистостей, а куратор вже допомагає нам розкритися в обраній сфері”.

А як склалися відносини з одногрупниками та іншими викладачами?

“Одногрупники у мене бомбезні! Всі дуже комунікабельні та милі. Ми всі одразу здружилися!

Викладачі теж ніби всі хороші. Подають свої предмети максимально цікаво!”

Що на тебе справило найбільше враження в університеті?

“Виявляється всі викладачі пам‘ятають своїх студентів! (ред. – сміється). Я думала, що нас забагато, щоб всіх пам‘ятати. А ще мене дуже здивувало те, що в нас немає багатьох предметів, які були в школі. Думала, що вони все ще будуть викладатися на базовому рівні”.

У чому різниця між школою та університетом?

“Різниця тільки в тому, що в університеті нас навчають лише в тому напрямку, який ми обрали, а в школі – загальним наукам”.

То де все-таки краще: в школі чи в університеті?

“В школі! Однозначно! Мені так може здаватися лише тому, що я скучила за нею. В школі все було таке рідне і тепле. Всі знайомі. Це була моя друга сім‘я. А найбільше я сумую за сосискою в тісті зі своєї рідної 21 школи!”.

ФОТО: ілюстративне

Христина, студентка 1-го курсу Івано-Франківського
національного технічного університету нафти і газу

На який факультет ти вступила і чому обрала саме таку професію?

“Я вступила на кафедру філології та перекладу. Обрала її частково через своє бажання і частково через вплив друзів і батьків. Так як я стовідсотковий гуманітарій, то одразу знала, що шлях до інших технічних спеціальностей мені закритий, та й не дуже вони мене цікавили.

Мені здалось, що іноземна філологія в нас час це доволі перспективна професія, адже англійська зараз активно викладається всюди, починаючи вже з дитячих садків. А також це одна з професій, якою можна заробляти онлайн на фрилансі. Ну, і втішала себе тим, що навіть якщо не зможу працювати по спеціальності, то хоч мову вивчу і зможу виїхати за кордон. Хоча, звісно, працювати хочеться в Україні”.

Як минули перші дні в університеті? Все було так, як ти собі уявляла?

“Перші дні навчання були набагато кращі, ніж я собі уявляла. Було дуже страшно навіть йти на лінійку і знайомитись з новим колективом. Але згодом моя думка змінилась”.

Що виявилось наважчим у перші дні навчання?

“Мабуть, найважче – це шукати усі потрібні кабінети й корпуси (ред. – сміється). Територія нашого університету велика і не одразу можеш зорієнтуватись що і де знаходиться. На щастя, нам зробили путівник першокурсника, де була карта всіх корпусів. Так стало набагато простіше і легше все запам’ятати.

На диво, мені не відчувалась різниця між 45-хвилинним уроком і парою, яка триває півтори години, тому що час летів швидко.

А ще мені було складно запам’ятати імена всіх викладачів, а також шлях до самого університету. Так як я живу в іншому районі міста, довелось на собі відчути всі ті ранкові затори”.

Ваша група вже познайомилась з куратором? Чим він, на твою думку, відрізняється від класного керівника в школі?

“З куратором наша група познайомилась ще 1-го вересня і це, напевно, єдиний раз, коли ми її бачили, тому що вона викладач німецької мови, а цей предмет в нас з’явиться тільки на другому курсі.

В мене в школі була класна керівничка, яка була 24/7 з нами на зв’язку. Кожного дня, навіть коли в нас з нею не було уроків, вона любила багато говорити, навіть після уроків вона могла комусь з нас дзвонити і говорити ні про що дві години. А в університеті, мені здається, куратор не докучає надмірною увагою і ставиться до нас, як до дорослих людей, яких не треба опікати, як мама”.

А як склалися відносини з одногрупниками та іншими викладачами?

“Спочатку мені хотілось вже чимскоріш перевестись на дистанційне навчання, щоб менше спілкувались з усіма, але, на щастя, одногрупники в мене виявились досить хорошими людьми, дружелюбними. Та саме можу сказати й про викладачів. Добре це чи погано, але в мене велика кількість молодих викладачів, з сучасним методом викладання, тому вже на перших парах було реально цікаво, я цього не очікувала”.

Що на тебе справило найбільше враження в університеті?

“Найбільше мене вразила якраз велика кількість молодих викладачів, яким ще, мабуть, і тридцяти нема, але вони дуже цікаво і доступно викладають матеріал, та навіть говорили вже за розцінки перекладу на українських та іноземних платформах.

Також мене приємно вразив той путівник першокурсника, де було розписано все найголовніше: фото й імена всіх проректорів і ректора, карта корпусів, пояснення що таке курсові, лекції, колоквіуми і тому подібне.

Також в перший день навчання записували студентів з творчими здібностями, якщо вони хотіли б в майбутньому брати участь а різних заходах.

А ще цього року посвята першокурсників буде відбуватися в горах, будемо підкорювати Говерлу! А якщо хтось не може або не хоче, той може лишитись в Буковелі, це все обходиться в мінімальну ціну і включає в себе проживання в готелі, сніданки, дорогу туди і назад. Тобто відчувається, що університету на нас не байдуже”.

У чому різниця між школою та університетом?

“Найбільша відмінність в тому, що в університет ти приходиш вже практично дорослою свідомою людиною (мені хочеться вірити, що так у більшості), принаймні, тебе там так сприймають. Ніхто не буде тебе заставляти писати конспекти, грозити поганою оцінкою, проводити моральні бесіди. Ти покладаєшся тільки на власний розсуд і сам розставляєш пріоритети: що тобі потрібно, а що – ні.

Також я помітила, що викладачі хочуть чути твою думку, вони хочуть дискутувати, їм навіть набагато цікавіше, коли твоя думка не збігається з їхньою і ти наводиш певні аргументи. В школі ж мені занижували оцінку навіть з уроку літератури, якщо мені не подобався персонаж, який подобався іншим, хоча я могла аргументувати чому. В 11 класі на підготовці ЗНО нам всім казали, що на есе треба казати тільки позитивну думку, навіть якщо ви вважаєте по-іншому”.

То де все-таки краще: в школі чи в університеті?

“На мою думку, і школа, і університет дає тобі безцінний досвід. У школі ти соціалізуєшся, вчишся взаємно існувати з колективом впродовж 9 чи 11 років, пізнаєш дружбу, хтось навіть і перше кохання. Але одночасно з цим ти зіштовхуєшся з непорозуміннями, першими зрадами, обманом, насмішками, булінгом. Якщо ти сильний духом, тебе це загартовує.

Мені здається, школа – це як лотерея: ти або виходиш з неї загартованим, навчений долати всі труднощі і готовий перейти на новий етап, або виходиш зламаний, з психологічними травмами, які потрібно до кінця життя відпрацьовувати з психологом. Тому не можу дати конкретної відповіді де краще, бо і те, й інше потрібне в житті, тільки в школі вчишся бути людиною, а в університеті ти це демонструєш”.

ФОТО: ілюстративне

Як бачимо, очікування і реальність в університеті в кожного студента своя. Довгі пари, велика кількість викладачів та конспектів не всім до вподоби, але найголовніше – дати собі час звикнути до нового ритму в житті і отримувати від нього задоволення.

Сподіваємось, що університетський шлях кожного першокурсника буде вдалим і вони його згадуватимуть з теплотою!

Юля Стасюк

Не пропустіть нічого! Слідкуйте за нами у Фейсбук, Телеграм та Інстаграм