“Іноді здається, що моя дитина розуміє більше, ніж я”: франківські мами про виховання, державну допомогу та захист дітей. ФОТО

Сьогодні, 1 червня, в Україні та світі відзначають День захисту дітей. В це свято заведено нагадувати суспільству про права юних громадян, необхідність їхнього захисту, а також влаштовують різноманітні розважальні, ігрові та культурні заходи.

Кореспондентка Ратуші поспілкувалась з батьками юних франківців та дізналась про їхні погляди на виховання, державний захист, соціальну допомогу та покращення життя дітей у суспільстві.


Софія та її син Владислав (7 місяців)

Я мама: що наразі найважче: “Моєму синові зараз 7 місяців, тому скажу так: в першу чергу найважче після народження дитини самій мамі. Ти починаєш усвідомлювати, що твоє життя вже ніколи не буде таким, яким було раніше. Іноді потрібна й допомога спеціалістів, а це теж гроші, яких з появою дитини і так мало. Перші місяці здається, що ти можеш зійти з розуму. Ми з чоловіком живемо лише вдвох, допомоги від батьків у нас немає. Він зранку йде на роботу, а я цілий день з дитиною сама. Крім цього, ще потрібно приготувати їсти, елементарно підтримувати чистому в домі. Та й виглядати хочеться, як людина, а не пучок на голові і розтягнута футболка. В такі моменти треба взяти себе в руки і просто жити“.

Методи виховання: “Я стараюсь виховувати сина так, щоб в подальшому він був самостійним. В майбутньому хочеться виховати розумну, добру і щиру людину. Не “сюсюкатись” з ним, а говорити, як з дорослою людиною. Все пояснювати і багато розмовляти”.

Державні виплати: “До нас державні виплати приходили дуже швидко. Перша прийшла рівно через місяць після оформлення карти – 11 тисяч гривень. Це набагато спростило життя, так як сума досить велика і я вважаю, що її достатньо, щоб придбати все необхідне дитині для початку.

Згодом щомісяця приходить 860 гривень – це вже складніше, бо на цю суму дуже не розженешся. Наприклад, з магазину я виходжу з пустою карткою і пакетом у якому пачка памперсів, вологі серветки, дитяче харчування і якісь елементарні продукти. Цього вистачить максимум до двох тижнів, а дитина росте і потреб стає більше. Добре, коли працює чоловік, а що робити жінці, у якої на руках грудна дитина, і вона одна, без допомогти батьків?

Фінансове забезпечення дитини: “Думаю, достатньо п’яти тисяч гривень у місяць, щоб купити дитині все необхідне (вже при наявності візочка і ліжечка ). Наприклад, памперси, харчування, новий одяг, так як дитина росте швидко і одяг потрібен завжди новий”.

Державний захист дитини: “Захисту я, на жаль, не відчуваю. Можливо, це спрацьовує материнський інстинкт, але буду надіятись, що є ще нормальні люди у світі, які не будуть завдавати шкоди чужим дітям, а просто виконуватимуть свою роботу та залишатимуться ЛЮДЬМИ”.

Чим можна покращити життя дітей в Україні: “Хочеться більше фінансової підтримки, щоб у садку чи школі дитина була сита, щоб їй було тепло (а не сидіти на уроках в куртках) і до неї нормально ставились. Не хочеться здавати гроші на вікна, двері, штори, відро і швабру. Потрібно, щоб державні посадовці думали й про елементарне, а не тільки про глобальне. Не всі мають змогу дати дитину у приватний дитсадок чи школу”.

Іванна та її “сонячна” донька Ірина (6 років)

Я мама: що наразі найважче: “Для мене і моєї доньки найпроблематичніше наразі – це соціалізація. Коли виникає потреба піти туди, де велике скупчення людей, то Іринка боїться та замикається. У дитсадку в неї шестеро діток в групі. Ми відвідуємо приватний, бо коли прийшли в державний садок “Ромашка”, завідуюча категорично відмовилася брати нас з таким діагнозом та сказала прийти через рік. Через рік нічого не змінилось. А я б дуже хотіла, щоб моя донька ходила в державний садок. Можливо, у ньому гірша освіта, догляд, але там, принаймні, звичайне життя людей. Вона б звикала до соціуму”.

Методи виховання: “Дітки з синдромом Дауна відрізняються особливою впертістю. З ними потрібно говорити і говорити. Якщо Іринка зранку не хоче одягатись, я їй пропоную компроміс: нехай вона сама обере, що одягнути, щоб це була її ініціатива. Якщо я заставлятиму, вона не йтиме на контакт. Тому беру хитрощами!”

Соціальна допомога: “Соціальну допомогу від держави ми оформили у шість місяців. Насправді, це крапля в морі, бо якщо порахувати наші витрати на логопеда, психолога, різні заняття, дитсадок, то виходить значно більша сума. Добре, що і те є, але все одно це дуже мало. До п’яти років дитина ходила у памперсах. Є державна програма по забезпеченню “сонячних” дітей памперсами, але ми їх не отримали жодного разу”.

Фінансове забезпечення дитини: “До 3-х років ми з донькою щомісяця на два тижні їздили у Польщу на реабілітацію. Одна така поїздка вартувала дві тисячі доларів. Ми, як і більшість людей, не могли собі цього дозволити, але вибору не було, тому продали нашу маленьку квартиру і переїхали до батьків. Витрати були великі, проте іншого виходу не бачили.

Після 3-х років стало легше, тому що після реабілітації Іринка швидко почала розмовляти, ходити. Наразі найбільші витрати йдуть на логопеда (тричі на тиждень, одне заняття – 250 гривень), психолога (двічі на тиждень, одне заняття – 180 гривень), розвиваючі заняття. У нас нещодавно створили організацію “Сонячні діти Івано-Франківська”, там роблять різні майстер-класи. Ми туди ходили, бо це живе спілкування. Також нам зараз запропонували безкоштовні заняття танцями.

Досить велика сума йде і на дитсадок, тому що, як я казала раніше, ми відвідуємо приватний, а це шість тисяч гривень у місяць”.

Державний захист дитини: “В дитсадку нам дуже пощастило. У нас надзвичайно хороший вихователь та його помічник. Молоді люди, але Іринку дуже люблять. Вона і у вихідні їх згадує, на прощання завжди обіймає, любить, це видно. Дітки з синдромом Дауна не є лукаві, вони не обманюють. Якщо їм щось не подобається, вони одразу кажуть“.

В усьому іншому, звісно, переживаю, бо, наприклад, у школах є булінг. Раніше всі були одинакового рівня, а зараз дуже різкий контраст між заможними і звичайними дітьми. Розумію, що зараз діти дуже розвинені та швидко дорослішають. Хвилююсь, бо навіть зараз помічають різницю і запитують “а чому Іринка так поволі одягається чи погано пише?”. Їм ще можна пояснити, а старшим… Але сподіваюсь, що суспільство буде більш лояльним“.

Чим можна покращити життя “сонячних” дітей в Україні:З боку держави хотілося б спростити систему отримання групи інвалідності. Нас з пологового виписали з підтвердженим діагнозом. Для того, щоб зробити групу, потрібно обійти сім кіл пекла і назбирати багато довідок. У “сонячних” діток є багато супутніх хворіб, тому в перший час у тебе немає навіть часу ходити за тими всіма довідками. Також в нас діють різні державні програми. Ми маємо можливість отримати безкоштовно дві пари взуття на рік. Але для цього теж потрібно зібрати чимало довідок. теж є список довідок, які ти маєш зібрати, це займає багато часу. Тиждень ходити, щоб отримати пару взуття? Коли людина працює, це неможливо, бо не відпускають з роботи на стільки часу.

Дуже велика проблема – інклюзивно-ресурсні центри. Мені здається, їх створили для галочки. Бо заняття може відвідувати дитина, яка ходить в державний дитсадок. Мою Іринку в нього не прийняли, отже відвідувати безкоштовні заняття з логопедом, психологом, дефектологом в цих центрах ми не можемо. Я не бачу в цьому логіки.

Найсумніше те, що скільки б ти не звертався у різноманітні гуртки (танці, акторська майстерність), тобі кажуть, що з таким діагнозом не візьмуть. Навіть розмову не хочуть продовжити чи на дитину подивитись. Тому навіть якщо у тебе є кошти, ти не завжди можеш реалізувати потреби дитини в якихось заняттях“.

Марія та її доньки Юлія (6 років) і Вікторія (1 рік)

Я мама: що наразі найважче: “Найпроблематичніше зараз те, старша донька почала відстоювати свої бажання. Це добре, до того часу, поки це не переростає у істерику. А істерики, на жаль, тепер у нас “часті гості”. Вона вже у випускній групі, з вересня у школу, а у неї немає жодного бажання вчитися. Вона не хоче ні писати, ні читати

Сучасні діти зовсім не такі, якими були ми. Вони рано дорослішають. Зараз у ситуації, яка склалась у сім’ї, старшу доньку дуже цікавить питання стосунків: чому мама і тато не разом, як буде далі, тато когось знайде і її любити не буде? Ці питання вона задає часто і я дуже багато про це з нею говорю. Іноді мені здається, що вона розуміє більше, ніж я”.

Методи виховання: “Молодшій доньці я поки тільки повторюю сто разів “не можна”. Зі старшою – важче. Тому що іноді, особливо під час істерик, жодні пояснення, вмовляння чи шантаж не допомагають. Спочатку спокійно стараюсь реагувати, не зважати, а потім нерви можуть здати. Можу крикнути. Правда, потім заспокоююсь і сама з нею плачу. Просто деколи ці істерики переходять усі межі. В будь-якому випадку останнє слово має бабуся, вона у нас авторитет”.

ФОТО ілюстративне

Державні виплати: “Для мене це дуже болюча тема. Розумію, що дитина – це суто твоя відповідальність, проте іноді здається, що держава не знає які у ній ціни. Щомісяця ми отримуємо по 860 гривень. Навіть не беручи до уваги другу дитину і просто порахувати все, що купляється тільки, то це дуже мало. Навіть не брати до уваги одяг і взуття, яке увесь час до трьох років потрібно змінювати, бо дитина росте, суто на засоби гігієни, дитяче харчування в місяць йде близько 1500-2000 гривень. Але дякую і на цьому. У всякому випадку, допомога від держави є, її не затримують і це добре”.

Фінансове забезпечення дитини: “Діти ростуть, тому завжди щось потрібно то одній, то іншій. На старшу доньку цього місяця витратили близько 4000 гривень. Це оплата за дитсадок, лікування, одяг, випускний у садочку та кілька іграшок. На молодшу доньку близько 2500 гривень. Це на засоби гігієни, ліки, одяг та іграшки. Я не враховую харчування, бо живу з батьками і за це відповідають вони. Якби не вони, я б, чесно, у фінансовому плані не впоралась. Виховання дітей тепер вартує дорого”.

Державний захист дитини: “У моєї старшої доньки був випадок у дитсадку, коли чоловік у стані наркотичного сп’яніння ходив територією з ножем. У той час діти були на майданчику. Вихователі швидко впорались з цим, викликали охорону, згрупували біля себе дітей, що ті навіть не зрозуміли що сталось.

А серед однолітків навіть зараз є конфлікти. Ми зіштовхнулись з тим, що дівчинка з групи весь час принижувала доньку. Вихователі намагались повпливати і на дитину, і на маму, але марно. Тому скажу так: не захищений на всі 100% ніхто. Просто дитину потрібно готувати до того, що все ідеально не буде, пояснювати, як діяти в тій чи іншій ситуації, що є і погані, і хороші люди. І дати зрозуміти, що ти не можеш всім подобатись“.

ФОТО ілюстративне

Чим можна покращити життя дітей в Україні: “Я сподіваюся, що майбутнім породіллям пощастить і суму виплат піднімуть. Також, у зв’язку з останніми подіями, дуже сподіваюсь, що охорону в школах посилять і на вході не буде сидіти сива бабуся”.

Анна та її син Павло (5 років, має вроджену ваду слуху)

Я мама: що наразі найважче: “Мені зараз досить важко справлятись з маніпуляціями сина. Є багато речей, які мають бути “по-його”, а не так, як я скажу. Також важко дається спілкування з дітьми, оскільки через вимову Павла майже не розуміють. Хоча, ігри в дитсадку чи на майданчику з друзями даються досить легко. Але загалом цілком здорова та активна дитина”.

Методи виховання: “Я б хотіла приділяти синові ще більше часу, але не завжди виходить. Стараюсь багато з ним говорити і він все розуміє. Вдарити не можу, для мене це табу. Наказування теж не вітаю. Я не роблю з нього особливого, а спілкуюсь, як зі звичайною дитиною”.

Соціальні виплати: “У Павла діагностована нейросенсорна туговухість 3-4 ступеню. У віці 2,8 років його прооператували у київському лор-інституті, видалили кохлеарний імплант на лівому вусі, завдяки якому він зараз чує майже так, як і здорова людина. Це дорого вартувало, всю суму ми зібрали самотужки, продали квартиру, звернулись до родичів, франківських депутатів, благодійного фонду, телебачення.

З двох років Павло отримує соціальні виплати. Також у нього є пільги у транспорті та безкоштовне відвідування дитсадка”.

Фінансове забезпечення дитини: “Ми отримуємо дві тисячі соціальний виплат та дві тисячі аліментів. Цієї суми вистачає лише на місяць занять з дефектологом, які є досить не дешевими. Ще чимала сума йде на харчування”.

Державний захист дитини: “Не впевнена, що у школі не буде булінгу щодо сина. Хотілося б цього уникнути. А щодо лікарів чи лікарень – не було жодних проблем, тут я відчуваю захист. Ну, і лікуємось ми безкоштовно, як пільговики”.

Чим можна покращити життя дітей в Україні: “Було б дуже добре, якби різноманітні заняття для таких дітей були безкоштовними. Все інше наразі мене влаштовує”.

Тетяна та її син Влад (13 років)

Я мама: що наразі найважче:“Одна з найголовніших проблем для мене – це переживання про те, щоб не було цькування з боку однолітків чи вчителів, адже іноді мені здається, що він не знайшов “свого місця”. А ще деколи важко змиритися з тим, що син на все має свою думку і коментар, які часто розходиться з тим, що думаю я. Також переживаю, щоб не попав під вплив поганого оточення, бажаючи здаватися крутішим”.

Методи виховання: “Ми дуже багато розмовляємо, моделюємо ситуації, але всього передбачити неможливо. Набридати теж не хочу, щоб не було too much, дію за принципом “довіряй, але провіряй”. Коли син був меншим, кричала, іноді і по дупі міг дістати, проте з часом зрозуміла, що це нічого не дає. Кожен день розпитую як школа, жартуємо, прикалуємося, ходимо на піцу. Син дуже любить настільні ігри, тому привчив нас з татом грати також, тому ми часто бавимось разом, нас це зближує дуже“.

Фінансове забезпечення дитини: “Думаю, в місяць ми витрачаємо близько 2500-3000 гривень. Звісно, бувають покупки телефонів чи велосипеда, проте вважаю, що це буває раз в кілька років, тому до середньої суми не враховую”.

Державний захист дитини: “Я дуже, дуже сподіваюсь, що у школі у нього все гаразд, і прошу щоб завжди ділився проблемами. Але прекрасно розумію, що він не є захищеним на 100% і, мабуть, не буде, як і всі ми. Адже у кожного свій характер і стійкість до критики чи відвертого хейту. На мою думку, у нього ще немає таких друзів, з якими б йому було комфортно та кайфово спілкуватися, адже бачу, що він підлаштовується під інших, подавляючи себе”.

Чим можна покращити життя дітей в Україні: “Дуже шкода, що все, що стосується якісного розвитку дітей коштує дуже дорого і повністю лягає на плечі батьків. Було б непогано, щоб виділялись для школи квитки в кінотеатр (і не тільки на фільми про війну, як у наш час). Хотілося б, щоб виділяли кошти на табори на роботі не одну тисячу гривень, а хоча б шість-сім. Було б круто, щоб були програми обміну дітей у школах між містами України, ну, і звісно, між країнами.


Дорогі батьки! Будьте друзями і підтримкою для своїх дітей. Всі діти дуже різні і це чудово! Серед них немає “таких” і “не таких”. Давайте любити їх без умовностей.

Малюйте, танцюйте, співайте, заспокоюйте, слухайте і ПОЧУЙТЕ своїх дітей. Веселіться, вчіться, помиляйтеся і пробуйте знову, втомлюйтесь, обіймайтесь, смійтеся, плачте і вірте!

Тому що будь-яка дитина, незалежно від особливостей, характеру, поведінки, має право на повноцінне і достойне життя.

Батьки, ви потрібні дітям! Діти, ви потрібні батькам!

Юля Стасюк

Не пропустіть нічого! Слідкуйте за нами у Фейсбук, Телеграм та Інстаграм