60 днів на “Азовсталі”: жителька Маріуполя — про життя у бункері під обстрілами та фільтраційний табір. ФОТО/ВІДЕО

Людмила Тимофіїва понад 60 днів провела у бункері заводу “Азовсталь”. Повномасштабна війна розлучила всю її родину, а декілька рідних Людмили — загинули. Зараз жінка проходить реабілітацію на Прикарпатті.

Людмила Тимофіїва — двічі переселенка. У 2016 році жінка переїхала з Широкиного до Маріуполя. Тоді після втрати домівки пережила два інсульти, загалом їх мала чотири, пише Ратуша з посиланням на Суспільне.

“Азовсталь” і бункер, завглибшки у чотири поверхи

24 лютого, коли російські військові почали обстрілювати будинки, жінка разом з родичами побігла до сховища на “Азовсталі”.

“Місяць ще було трішки своїх харчів. Потім почали закінчуватися, то військові нас підгодовували. Ну а так: світла ми не бачили, сонця не бачили, дуже рідко виходили назовні. Один вихід завалило — хлопці вже нічого не могли зробити”, — каже Людмила Тимофіїва.

Люди спали на піддонах, накритих бушлатами працівників “Азовсталі”, жили на глибині чотирьох поверхів. Якщо було тихо, могли на хвилину визирнути на вулицю. У бомбосховищі переховувалися й 17 дітей, наймолодшому хлопчику було чотири місяці.

“А дітки що робили: вони знайшли папірці якісь, крутили літачки, грали у війну. Вони розуміли, що війна іде, що там стріляють. Ніхто ніколи не плакав, ніхто ніколи не жалівся. Єдине, що казали: “Я — голодний”, — говорить Людмила Тимофіїва.

У підземеллі жінка разом зі своїм чоловіком прожила понад 2 місяці. З них 10 днів — під завалами після обстрілу 3-тонними бомбами.

“Ми бачили в бункері, як привезли військового, пораненого в пах. Дай Боже, щоб він живий був, рідненький. Я йому віддала покривала своєї онучки м’якеньке. Його сильно морозило, бо ще були морози, сніг. Води не було, збирали дощівку або сніг. Дуже хочеться, щоб ви цього ніколи не бачили”, — говорить Людмила Тимофіїва.

Евакуація, фільтраційні табори і реабілітація на Прикарпатті

Жінка каже, що 9 березня невістка з онукою виїхали з міста через територію ОРДЛО та Росії. Вони добралися до Німеччини та Нідерландів. Однак сама Людмила та її чоловік залишилися на заводі. У квітні здоров’я чоловіка Людмили погіршилося і він вирішив самотужки вибиратися з заводу. Вмовляння дружини не допомогли.

“Я довго не знала, живий він чи ні. Згодом через людей дізналася, що він живий, що дійшов до міста. Я не знаю подробиць, де він і як він. Отак ми розсталися. Зараз я не знаю, що з ним. Але ми усі чуємо, що газу, світла, води, їжі немає, люди бідують”, — каже жінка.

Людмила пригадує, що евакуюватися із заводу їм вдалося лише з четвертої спроби, адже під час перших трьох окупанти починали обстріл.

“Напевно, за ці два місяці я прочитала більше молитов, ніж за все життя. Сини мої були від мене далеко. Я знала, що вони на війні. Я цілими ночами читала молитви за дітей”, — пригадує Людмила Тимофіїва.

Після “Азовсталі” жінка дві доби провела у фільтраційному таборі. Там Людмила зламала руку. Увесь цей час жінка вела щоденник. Половину сторінок вирвала в таборі для фільтрації, бо боялася наслідків.

“Під час фільтрації не дозволяли ні з ким стороннім спілкуватися, лише між собою. У нас перевіряли документи, сумочки, а молодих дівчат роздягали повністю. У вбиральню пускали під супроводом”, — розповідає жінка.

Після табору Людмила через Запоріжжя дібралася до Буковелю, де пройшла психологічну реабілітацію. Зараз, каже жінка, до життя її надихають лише кілька речей: добрі люди навколо та очікування зустрічі з рідними.

Не пропустіть нічого! Слідкуйте за нами у Фейсбук, Телеграм та Інстаграм