У Верховині відкрили музей Штопора. ФОТО

Такого музею на Верховинщині явно бракувало! Петро і Галина Антіпови відкрили на своєму обійсті музей… Штопора. При ньому зробили й дегустаційний зал.

Там розказують різні цікавинки та пригощають туристів червоним вином, чачею, сирами та Іван-чаєм, пише Ратуша з посиланням на Репортер.

Усе збирають, чавлять, роблять самі, тому воно і смакує.

Поки без фанатизму

Потрапити до родини Антіпових дуже просто.

Їхній будинок одразу поруч з автостанцією, у невеликій вуличці.

На воротах зустрічає усміхнений господар.

Каже, скоро поставить вивіску, аби туристи не блудили й заходили частіше.

Але їх й так не бракує.

Петро Антіпов розповідає, що часто у них гостюють туристи з усієї України.

Заходять й американці, поляки, білоруси. Усіх частують вином, яке роблять вже 15 років.

Цього мене навчив тесть. Туристи спершу пробували, а потім питали, чи нема на продаж. І так почали робити більше для себе і щоб гостям ставало. Надумали побудувати невелику альтанку. Але її чимось треба було наповнити, тож прийшла ідея, що як вино, то має бути щось на винну тематику. Так і з’явився музей Штопора, – розповідає пан Петро.

Експонати привозили й дарували друзі та знайомі. Петро й сам захопився, став колекціонером.

Почав шукати різні цікаві експонати по барахолках, на різних сайтах, аукціонах.

Сміється, що нині збирає без фанатизму і не готовий віддавати за штопор більше 500 грн.

Ще не дійшов до тої стадії, – говорить Антіпов.

Нині в колекції – приблизно 600 штопорів.

У вигляді тварин, птахів, ключів, зброї, келихів. Різного розміру та кольору.

Вони повсюди у просторій альтанці. На стінах, каміні, навіть на люстрі.

Вона до речі, зроблена у вигляді бочки.

Тут усе про вино – картини, малюнки, глечики, келихи.

Валіза зі скарбами

За словами Петра, є три види штопора.

Перший – який ми вкручуємо і витягаємо. Це традиційний, він є у кожній хаті.

Другий – коли видавлюємо корок під тиском.

Його ще називають вакуумним, – розповідає чоловік. – Він – як ніпельна голка. Вона пробиває корок, і ми закачуємо повітря всередину. Під тиском корок вистрелює з таким специфічним звуком, як шампанське. І з димком.

І є ще третій вид, його називають циганським.

Цей штопор має дві голки, які залазять між корком і пляшкою та не руйнують його.

Треба прокрутити та одним ривком вийняти корок.

Чого назвали циганський, бо ви вип’єте добре вино, а туди налиєте іншого та знову тим фірмовим корком закоркуєте, – посміхається Антіпов. – Ніби нічого й не було.

За розповіддю наливає трішки вина у келих для спроби.

Сухе, червоне вино залишає красиві розводи по келиху та приємний післясмак.

До речі, дегустація та екскурсія вартують всього 25 гривень.

Гості пробують два види вина, чачу й малинівку.

Пан Петро розповідає про свою колекцію. Поруч сидить його дружина Галина.

Вона лагідно посміхається й підказує, аби чоловік чогось не забув.

От знімає зі стіни найбільший штопор у колекції.

Він бочковий, десь під 50 см. Каже, замовив у місцевого коваля, аби зробив йому ще більший штопор.

Але він для туристів, аби з ним фотографувалися.

Витягає з-під крісла стару валізу. Колись вона була повна штопорів.

Одного разу в інтернеті Петро побачив, що якийсь чоловік продавав це добро за тисячу гривень. Одразу й купив.

Я коли їх тут порозкладав на стіл, то тішився, як мала дитина, – сміється Антіпов. – Нарахував 168 штук! Кожен витирав, крутив у руках, ледь не цілував.

Пан Петро знімає зі стіни маленький сріблястий штопор, схожий на дримбу.

А це улюблений штопор моєї дружини. Він розкладний. Розігнув, відкоркував пляшку, зігнув і вкинув у сумочку. Я за ним довго банував. Приїхали якось в Косів на базар. Питаємо, чи є старі штопори. Принесли такий гарний-файний у вигляді золотого ключика, але захотіли 550 гривень. Стало шкода грошей. Потім на аукціон поставили такий же зі ставкою від однієї гривні. І я його купив за 87 гривень, – розповідає чоловік.

З круглими очима

Все вино, яким пригощають гостей Антіпови, роблять самі.

Єдине, що виноград закуповують у закарпатському Рокосові.

Кажуть, у Верховині виноград “не годен достигати до тої цукристості”, яка потрібна.

Щороку на початку жовтня вирушають за ним до перевірених ґаздів.

Беруть з собою дробілку і на місці перемелюють грона, а потім те перемелене заливають у бочки та везуть у Верховину.

ДО ТЕМИ: У Коломиї відкриють унікальний музей ложки. ФОТО

У бочках воно стоїть до 10 днів, а далі все на прес й витискають, зціджують сік.

Я роблю лише Ізабеллу. Є у нас суха й напівсолодка, – говорить винороб. – До сухого не додаю ні грама цукру, спирту, ні дріжджів, ні сірки. Яке є – таке є. Смакував вино всюди, не хочу хвалитися, але моє таки непогане. І гості задоволені. Привозили у Закарпаття, то вони дуже розпитували, як я роблю. Не таке, як їхнє.

До речі, Петро Антіпов входить у Клуб виноградарів Прикарпаття.

Щороку вони закуповують три тони винограду і з того виходить 2400 літрів вина.

Це вино живе, його треба спожити до року, і ми так стараємося, – говорять Антіпови.

Популярне в них напівсолодке. Його часто беруть жінки. А чоловіки – чачу.

Вона у нас 45 градусів, – хвалиться Петро. – Той жом, який лишається після пресу, ми використовуємо як дикі дріжджі. Сюди трохи цукру, води і воно 8-10 місяців грає, булькає. Двічі переганяємо – виходить розкішний напій. На дно курагу, яка додає якийсь свій смак. Від такого напою голова не болить, не палить, бо все натуральне.

Також до вина гостей пригощають підкопченим будзом.

У нас є ділянка, яку не використовуємо, то віддали людям, що тримають худобу, а вони нам за те дають сиру, – кажуть Антіпови. – І нам добре, і їм. Коли велика група, то ми ще й у них докуповуємо сиру.

Ще в них можна купити маринованих грибів. Їх робить брат пана Петра.

Каже, продають лише перевірене – те, що вживають самі.

Петро каже, спершу туристи заходять до них з таким виразом обличчя, мовляв, та що ви нам тут розкажете?

А виходять з круглими очима та оберемками – вина, сиру, чаю, грибів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Буковелі встановили гойдалку рекордної висоти. ВІДЕО

Не пропустіть нічого! Слідкуйте за нами у Фейсбук, Телеграм та Інстаграм