На скандинавському дракарі українським Дністром: як франківці будують історичні кораблі предків. ФОТО

Слов’янський дерев’яний човен “Галицький берладник” стрімко розсікає хвилі бурхливого Дністра… Ні, це не екскурс в історію. Це одна з експедиції, які влаштовують франківці Назар Морозко та Володимир Ільків.

Ці два художники кілька років тому загорілись ідеєю зробити українську культурну спадщину популярною. Так з’явилася їх майстерня – Середньовічна корабельня, пише Ратуша з посиланням на ШОТАМ.

Тут хлопці самостійно майструють середньовічні кораблі наших предків – лодії, довбанки та навіть дракари вікінгів. Матеріали, технології та інструменти реконструктори обирають тільки ті, які використовували в давнину. А потім цими кораблями всі охочі ходять у сплави, кількаденні експедиції та історичні тури.

Художники вирішили побудувати… корабель

Натхненням для створення Середньовічної корабельні стали діти. Ми з моїм другом Володимиром Ільківим років п’ять поспіль займались соціальною роботою – їздили інтернатами, спецзакладами з дітьми з особливими потребами, будинками для літніх людей. Організовували там різноманітні акції, на Різдво влаштовували вертепи. З часом ми помітили, що дітям вже мало просто привезти різних речей, цукерок, іграшок. Потрібне щось більше. 

Тож одного разу ми допомагали у дитячому таборі на Львівщині. Ми думали, як можна розвинути його – організувати веломандрівки, походи в гори, скелелазіння, сплави гірськими річками тощо. Потрібно було якимось чином поєднати свій фах з соціальною роботою. А ми з Володимиром обоє художники. Я закінчив франківський Інститут мистецтв, він – Львівську академію мистецтв. Тоді, коли ми якось прогулювались містом, і виникла ідея побудувати корабель – це буде цікаво дітям, вони зможуть на ньому кататись, це своєрідний екскурс в історію.

ДО ТЕМИ: Екскурс у Середньовіччя: Галицький човен кататиме туристів по Дністрі. ВІДЕО

Не знаю, що нас наштовхнуло на думку саме про човен. Можливо, серіал “Вікінги”, який саме тоді був популярним. Але ми вирішили, що це буде дерев’яний дракар – корабель, яким користувались скандинави. 

Зібрали дракар вікінгів у франківському підвалі

Все почалось взимку 2017-2018 років. Ми з Володимиром ринули на пошуки інформації про кораблебудування вікінгів. Українською, звичайно, мало що можна було знайти. Тому ми моніторили норвезькі сайти, шукали якісь стародавні файли, першоджерела. Через Google перекладач перекладали, іноді такі нісенітниці виходили. Але ми не здавались. 

Корабель ми назвали “Кредо”, що у перекладі – віра. Віра в щось краще, в те, що за бажання можна зробити прорив. Кредо – це маленький шестиметровий дракар, зроблений за скандинавською технологією. Ми тесали його так, як колись це робили вікінги, використовували автентичні матеріали – дерево, овеча шерсть, дьоготь і заклепки. 

На початку великої майстерні у хлопців не було, тож свій перший корабель починали майструвати у підвалі, потім перейшли у гараж. Зараз же у них є своя дачна ділянка для будівництва кораблів неподалік Івано-Франківська.

Пам’ятаю, ми почали будувати його у підвальній майстерні. Тоді всіх друзів дуже цікавило питання, як ми збираємось його звідти виносити через вузький прохід. Та у нас все вийшло. Всю зиму ми будували його, потім частинами перемістили у гараж, який орендували у місцевому кооперативі. Там вже зібрали корабель докупи. А потім відправились його тестувати. Скажу чесно, було страшно, адже досвіду у мореплавстві у нас не було. Ми були лише теоретиками у цій галузі. 

Тоді саме проходив фестиваль Галицького лицарства. Ми вирішили, що це гарна нагода піти по річці до Галича. Під час цієї експедиції ми повною мірою відчули, як наші предки йшли річковими шляхами, як іноді протягували човен за собою на мілині. Ми тоді пройшли 15 км за течією по Бистриці з Франківська, потім ще 15 км проти течії по Дністру до самого Галича.

Що таке довбанка і чому франківці вирішили їх робити?

Після першого успішного човна ми вирішили акцентувати увагу на наших слов’янських лодіях епохи Русі. Ми помітили, що скандинави дуже приділяють увагу своїй культурі – вони активно займаються розкопками, підіймають рештки човнів з дна, роблять їхні макети та реконструкції. У нас же тільки віднедавна почали працювати над цим. І все дуже на слабенькому рівні.  

Так з’явилася Середньовічна Корабельня з її амбітною метою –  популяризувати історичну культурну спадщину нашої держави.

Україна в епоху Русі була могутньою державою, яка мала вплив і вагу у світі. Наші лодії мандрували континентами, їх використовували у побуті, щоб перевозити якісь речі, та у військовій справі. Тож наступні два наших човни побудовані вже у слов’янському стилі. Це так звані довбанки. Такі лодії ходили від часів раннього середньовіччя до періоду козаччини і навіть ХХ сторіччя. Цей човен видовбується з однієї суцільної колоди. Пізніше він розмочується, на вогні йому розводять борта. А вже на розведений човен нашивається один або кілька рядів дощок. Одна довбанка у нас маленька – 6 метрів, інша вже більша – 9 метрів. Остання має три нашиті борти і розрахована на 12-14 людей. 

Від ідеї до 9-метрового корабля

Робота над кораблем починається з ідеї – для чого цей човен потрібен. Якщо він має історичне значення, то ми беремось за його розробку. Далі переходимо до дослідження – копирсаємось в історичних, археологічних, літописних даних. Іноді допомагають навіть малюнки, на яких можна побачити форму корабля, його довжину, ширину. Потім майбутній човен з’являється на папері – ми робимо його креслення. Наступний етап – макет. 

Так починається робота над довбанкою – основа корабля у прямому сенсі видовбується з суцільної колоди. Найважче у цій роботі – знайти деревину потрібного діаметру.

Після цього ми приступаємо до пошуку матеріалів і роботи над виробом. Шукаємо деревину, закуповуємо матеріал для нашивних бортів. За кресленням і макетом починаємо виводити форму човна, кріпимо штевні – його ніс, фіксуємо за формою шпангоути – це ребра, на які встановлюються дошки і які тримають корабель, щоб він не розходився назовні. 

Основні матеріали – це, звичайно, дерево. Дуб, сосна чи тополя. А покриття залежить від типу корабля. У скандинавських човнах на стику дощок як ущільнювач використовували овечу шерсть, у слов’янських – мох і сосновий дьоготь. Це і все. Хоч матеріалів і не багато, все ж будівництво човнів – це затратно. Тільки найменший дракар обійшовся нам у 500$, і це без роботи. Інші ми навіть не рахували. 

Покататись на історичних човнах може кожен охочий

За роки існування Корабельні ми виготовили три човни. Один – скандинавський, два слов’янські. Четвертий зараз знаходиться в розробці. Заготовлення на нього вже стоїть у майстерні, з весни почнемо роботу. Це буде 12-метровий красень. 

ДО ТЕМИ: Експонати ручної роботи: прикарпатець облаштував музей на власному подвір’ї 

До слова, про нашу майстерню. Вона знаходиться у селі Хриплин біля Івано-Франківська. На ділянці у дачному кооперативі ми зробили невеликий ангарчик, де і займаємось роботою. Всі інструменти у нас ручні, бо, по-перше, це автентика, а по-друге, до ангара ми не підводили світло. Тож ми освоїли різні техніки роботи з деревом, навчились використовувати автентичні сокири, рубанки, струги. 

Де зараз наші кораблі? В роботі. Ми співпрацюємо з кемпом Білий бізон у селі Лука, де стоять два наших човни. Ми спільно проводимо туристичні екскурсії та сплави різного типу Дністром. Взимку, звісно, в основному ніхто не катається, але вже з весни ми відновлюватимемо роботу. Частина вилучених коштів з цих турів йде у наш благодійний фонд та на подальші будівництва.

Експедиції у повній реконструкції

Як тільки ми виготовили новий човен, одразу влаштовуємо на ньому експедицію. На кілька днів йдемо у сплав історичними шляхами, аби дослідити властивості човна. Як він себе поводить при певній кількості людей, чи добре ним управляти, чи є нюанси, а як цей шлях проходили наші предки. 

У експедиціях, влаштованих Середньовічною корабельнею, справді відчувається дух історії, адже проходять вони у повній реконструкції тих часів.

В таких експедиціях ми відтворюємо тогочасні реалії – ми запрошуємо до сплаву реконструкторів, перевдягаємось у костюми, беремо тільки ті речі, які брали з собою наші предки – автентичний посуд, різні прилади, а живемо у наметах. Словом, занурюємось у це середовище. Останнього разу, наприклад,  ми пройшли човном по Дністру понад 100 кілометрів – з Галичі до Луки. Більшість людей, які справляються з нами, реконструктори, але є й просто ентузіасти. Якщо у нас є місце і ми бачимо, що людина горить бажанням – ніколи не відмовляємо. Тим паче гроші – символічні. Ми включаємо у вартість експедиції лише транспортування човна до місця початку справу та харчування протягом туру. Все. 

Це і є історичний туризм. Людям часто цікаво просто побути в тому середньовічному середовищі, без мобільних телефонів, без проблем сучасності.

Просто насолодитись красою природи, Дністровського каньйону та відчути дух історії. Такі речі надихають і дозволяють людині відключитись на кілька днів від світу, в якому вона весь час перебуває. 

Музеї більше нікому не цікаві 

У світі історичний туризм дуже розвинутий. Закордоном він складає 40% від всього туризму. І у нас в Україні також вже змінюється сприйняття людей. Стандартні музеї відходять на дальній план. Дітям вже не цікаво дивитись на експонати за склом. В них є цікавість до життя і вони хочуть все спробувати – хочуть сісти на весла, погребти. Якщо це майстерня, їм цікаво взяти струг або рубаночок і спробувати, як ріжеться дерево.

Середньовічна корабельня часто влаштовує своєрідні інтерактивні екскурси в історію, де охочі можуть спробувати потесати човен або ж прокотитись на ньому.

Тому ми багато співпрацюємо з різними дитячими організаціями. До нас на будмайданчик приходять діти, спостерігають за тим, як ми робимо човни, самі намагаються щось виготовити. Коли ми рушаємо в експедиції, теж не нехтуємо можливістю прокатати охочих. В один з останніх сплавів ми на кілька днів зупинились у Галичі і катали людей Дністром. Діти, які приходили, були у захваті, їм було цікаво, вони ставили масу запитань. 

ДО ТЕМИ: Санта-Марія та Сан Джованні Бариста: франківець створює зменшені копії відомих кораблів. ФОТО/ВІДЕО 

Ми навіть розробили проєкт інтерактивного музею. На жаль, з місцевою владою Франківська ми не домовились і не змогли цього року його презентувати. Але, можливо, це ще вдасться зробити. Ідея полягає у тому, щоб зробити на міському озері відкриту майстерню, куди б могли приходити охочі і долучатись до виготовлення кораблів. Поряд встановити ремісничі майданчики – ковальство, ткацтво, гончарство, деревообробка – де проводитимуть майстер-класи.  

Капітане, курс на Норвегію!

Окрім нас з Володимиром Ільківим у команді є ще третя людина –  Володимир Матковський, який відповідає за міжнародні відносини. Обидва Володимири нещодавно вже їздили до Норвегії налагоджувати зв’язки. Там є наша діаспора, яка зацікавлена у реконструкції човнів та демонстрації України за кордоном. Тож ми вже написали проєкт і будемо презентувати нашу державу в Норвегії. 

Скоро у норвезькому Тенсберзі  буде фестиваль для реконструкторів. Ми плануємо організувати групу, яка поїде туди разом з нашим човном. Але тільки плануємо, бо це залежить від багатьох факторів – як від карантину, так і від української та норвезької сторін, діаспори та їхньої підтримки, а також збору коштів на таку акцію.

Не пропустіть нічого! Слідкуйте за нами у Фейсбук, Телеграм та Інстаграм