Випадковості не випадкові: історії кохання франківських акторів. ФОТО

Щорічно 14 лютого у світі відзначають День Святого Валентина. У цей день закохані зізнаються один одному у коханні, обмінюються подарунками та валентинками. Хтось у цей день зустрічає свою любов, хтось – створює сім’ю.

З нагоди свята кореспондентка Ратуші поспілкувалась з акторами Івано-Франківського драмтеатру та лялькового театру, які поділились своїми історіями кохання.


Галина Баранкевич та Олексій Лейбюк, актори Франківського драмтеатру

“Заочно ми з Олексієм були знайомі давно. Але якогось року до Франківського драмтеатру з Київського університету приїхав працювати молодий актор. Спершу була симпатія, добрі, дружні та колективні стосунки. А через декілька років з‘явилось відчуття притягування.

Першим ініціював наші стосунки Олексій, а я лише дозволила цьому статись)) Я завжди відчувала його прихильність і підтримку, попри все. Мене підкорила його сміливість. Він жодного разу не намагався мене змінити, а я ж сильна людина та жінка. Йому це подобається і він полюбив мене такою, яка я є”.

“Якихось особливих святкувань на День Святого Валентина у нас немає. Це вечір для двох – я і коханий, або я і глядачі вистави. Так, така в нас професія – дарувати емоції, не зважаючи на свята”.


Інна Бевза

“З Олегом ми познайомились випадково НЕвипадково. На початку відпустки я перш ніж поїхати до батьків додому, хотіла погостювати в подруг у Львові. І так все дивно складалось… То була неділя і саме в той день мене потягнуло приїхати, а Олега, замість того, щоб відпочити перед робочим понеділком, потягнуло на нічні гульки. Познайомила нас моя подруга Настя.

У цю ж ніч ми компанією помандрували на Високий замок зустрічати сонце. Я була на підборах (ну, а як же мені ще можна було виглядати?)), які їхали по тій бруківці, як ковзани на льоду. Тобто на гору Олег мене тягнув, а вже згори стримував, щоб я не шмигнула зі швидкістю світла донизу))) Вже наступного вечора він накупляв шоколадок (бо за що, а за шоколадки я й душу дияволу віддам), і знову прийшов гостювати в нашу прекрасну молоду, красивезну дівочу компанію))) А вона у нас була творча – акторки, театральні критики, фотографи, ну і Олег – головна квітка пустині. Атмосфера романтична, тут ще і караоке в хід пішло, а там і я вже демонструвала свої таланти на французькій мові (яку хоч і не знаю гарно, але ж таки ВЧИЛА!). Подивився хлопець на все те чарівне дійство, та і вирішив: “МОЯ”. Наша спільна історія дуже цікава та насичена різними подіями. Але того всього не спишеш, та і чи потрібно, якщо це історія лише двох?)”

“Цього року – це наш перший День Святого Валентина. Звісно, хотілося б трішки інакше його провести. Прем’єра в театрі – це чудово, але наше святкування буде таким, що кохана людина дивитиметься, як я на сцені намагаюсь повірити в любов до іншого хлопця”.


Павло Кільницький (актор Франківського драмтеатру) і
Наталя Лемчак (акторка Івано-Франківського театру ляльок)

Павло: “На час нашого знайомства з Наталею я жив і працював у Києві, в театрі Лесі Українки. Там практикують самостійні акторські роботи, які в перспективі можуть бути виставами. Ми з моїм тодішнім співробітником, який родом з Івано-Франківська, зробили самостійну роботу по Мартіну Макдонаху “Людина Подушка”. Я грав Катуряна, письменника. В театрі вистава справила враження, та так як там багато ненормативної лексики, та й тема важка, в репертуар її не поставили. І ми вирішили грати її деінде. Вирішили зіграти й у Івано-Франківську. На виставу прийшла Наталя і після підійшла і обняла мене. Я це запам’ятав) Ми познайомились через місяць на наступній виставі”.

Наталя: “Два роки я мріяла потрапити на цю виставу, навіть планувала поїхати в Київ, але не склалось. І коли вони нарешті приїхали, я була впевнена, що піду. Але… В нас в театрі був виїзд і я прийти мені не вдалось. Це був жах. Та мені пощастило – вони пообіцяли приїхати ще раз весною. І приїхали. Я купила червоні кеди і прийшла на виставу. Побачила Павла, який сидів на стільці із зав’язаними очима (там камерна сцена, глядач сидить поруч). Я наче завмерла і сказала подрузі, що це мій чоловік. Вона посміялась) Після вистави я сказала, що знаю точно дві речі: він геній і це доля! Я просто підійшла, обняла Павла і пішла. Ми не знайомились)) Тоді довелось знайти 56 людей і організувати ще одну виставу через місяць)) Там ми й познайомились. Це стало початком нашої сім’ї”.

Павло: “Ініціатором серйозних стосунків був я. Але мою ініціативу дуже підживлювала Наталя! Своєю неймовірною красою, світоглядом і смачною їжею. З нею дуже круто мріяти і втілювати мрії в життя!!! Взагалі, ми одразу почали будувати сім’ю. Адже, по факту, жили в різних містах і бачились рідко. Одружились через пів року після знайомства”.

Наталя: “Правда навіть розпис у РАГСі був в перерві між виставами)))”

Павло: “На День Святого Валентина ми обмінюємось подарунками. Але в нас заведено говорити про побажання вголос, без натяків) Тому кожен завжди отримує бажане. Особливого значення цьому святу не надаємо, але не ігноруємо“.

Наталя: “Ми не так давно разом, тому кожне свято для нас повне особливих моментів”.


Юля Стасюк

Не пропустіть нічого! Слідкуйте за нами у Фейсбук, Телеграм та Інстаграм